Як написати сценарій в межах однієї кімнати

Написати сценарій дії якого будуть відбуватися в одній кімнаті — це не проста річ. Ми звикли бачити на екрані дії, які відбуваються в декількох локаціях. У такий спосіб нам стає не так нудно дивитися за тим, що відбувається на екрані. Втім, хороший «сторітеллер» скаже вам, що немає ніякого значення, скільки локацій ви використовуйте у фільмі, якщо фільм поганий — він буде поганим, всупереч розмаху подій у фільмі. Тому легко зробити висновок, що все залежить від добре написаного сценарію. Однак, як написати цікавий сценарій, дії якого відбуваються в рамках однієї кімнати? На це питання я й постараюся дати відповідь.

Варто також зазначити, що я вибрав саме одну кімнату, отже, ви можете краще визначити, що я маю на увазі та навіть за великим бажанням, дасте змогу самі зняти короткометражку в рамках однієї кімнати. Мною поставлене завдання полягає в тому, щоби розглянути наявні можливості написання такого роду сценарію, та зробити історію цікавою.

Конфлікт

Найголовніший аспект у написанні сценарію — це добре побудований конфлікт. Кожен фільм, які ви дивитися, кожна книга, яку ви читайте, має в собі конфлікт. У протилежному випадку, це за подіями просто буде не цікаво спостерігати. Конфлікт може бути, як і зовнішнім, так і внутрішнім. Власне, конфлікт, як фундамент історії може проявлятися в різних інтерпретаціях.

Узагальнення видів «класичного конфлікту» та їхнє розділення за культурними парадигмами, що можна побачити на цій картинці.

З цих основних видів конфлікту, можуть виникнути ще безліч інших конфліктів. Наприклад, із «Людина проти технологій», може витекти «Людина проти штучного інтелекту». Просто узагальнення «Людина проти технологій» чи який завгодно інший план конфлікту, характеризує в собі ще низку інших «підконфліктів». Також ці конфлікти можуть бути з’єднані між собою. Наприклад, до «Людина проти суспільства», може додатися «Людина проти себе», у перемішку з «Людина проти реальності».

Власне, ми теж можемо використати один, або декілька видів конфлікту. Однак, тут виникає одна проблема. Щоби написати цікавий сценарій у рамках однієї кімнати, ми маємо працювати на випередження. Тобто заінтригувати глядачів та дати їм інформацію тільки в той момент, коли ми порахуємо це змістовним. Буде досить важко зацікавити глядача, якщо ми зразу покладемо всі карти на стіл. Навіть і якщо так, і ми вирішимо розповісти про все зразу, то в будь-якому випадку ми маємо зберегти щось на десерт.

Якщо ми будемо дотримуватися цієї структури, то розкриття будь-якого конфлікту буде розвиватися більш менш однаково. Буде, так званий «Зовнішній», та «Внутрішній» конфлікт, з якими ми будемо працювати та які ми розглянемо, як базис для нашої історії. Однак, щоби застосувати конфліктна практиці, нам спершу потрібно розібратися в структурі нашої історії.

Структура

Ми вже зазначили, що нам потрібно давати помірну кількість інформації, аби зачепити глядачів на гачок. Загалом, це означає, що в нас є декілька варіантів розкриття історії, при яких усі вони мають працювати на кульмінацію, себто на найвищу драматичну точку, яка буде відбуватися в третьому акті, тобто вже більше до фіналу історії.

За версією одного сценариста — Роберта Маккі. Є 3 види сюжету, які переливають у різні плани кінцівок. Ці 3 види він звів до сюжетного трикутника.

• Архісюжет: Причинність. Замкнута Кінцівка. Активний Герой. Постійна Реальність. Лінійний час.
• Мінісюжет: Випадковість. Лінійний час. Відкрита Кінцівка. Постійна Реальність. Пасивний Герой.
• Антисюжет: Відкрита кінцівка. Нелінійний час. Непостійна реальність.

Не можна впевнено сказати, що всі ці типи сюжету охоплюють усі аспекти написання історії, як я вже зазначив, це узагальнене визначення більшості типів сюжету. Також, можна комбінувати «Лінійний час» із «Непостійною реальністю», та «Відкритою Кінцівкою», як наприклад це любить робити Девід Лінч.

Нам важливо визначитися з тим, як працюватиме наш сюжет. Найлегший спосіб, це вибрати Антисюжет. Де, наприклад, перший акт — буде третім, а другий буде проводитися флешбеками, які доведуть нас до кульмінації. Однак, використання флешбеків можна зразу відкинути, адже ми не будемо виходити за рамки однієї кімнати, а використання нелінійного часу буде здаватися дивним. Розглянемо проблему антисюжету в одній кімнаті.

Антисюжет в одній кімнаті

Якщо взяти, наприклад, фільм «Дюнкерк», «Моменто», «Початок», «Тенет», то хронологія подій у цій картині перестрибує з місця на місце та показується під різними ракурсами. У нашому випадку, існує тільки одне місце — кімната. Робити не хронологічний порядок дій у такому випадку просто спантеличить глядачів, адже контраст локацій, контраст плюральності подій у нашому випадку відсутній.

Однак, якщо сильно постаратися, то можна зробити нелінійний час в одній кімнаті, для цього нам потрібно зазначити нелінійність часу чимось видимим. Це може бути предмет, який залежно від часу ілюструє собою зміни. Наприклад, у першому акті, який ми вирішили поставити замість другого, можна показати цей предмет цілим, а вже в третьому акті, цей предмет має бути «не цілим», тобто відрізнятися від самого себе залежно від часу, себто створювати контраст нелінійного часу, те саме можна зробити з оточенням, із головним героєм.

У такому випадку, наша історія з використанням антисюжету, буде спрямована на психічне здоров’я головного героя, яке з часом буде погіршуватися. Тобто конфлікт у такому разі — це «людина проти себе». У кінцевому результаті, усе дійде до пертурбації, тобто ускладнення ситуації. Архетип головного героя — це своєрідний Ніколсон із «Сяйва», який буде потихеньку втрачати здоровий глузд.

У такому випадку, нелінійність сюжету, дуже добре підкреслить психологічний стан головного героя й додасть динаміку до повісті. Кінцівка в будь-якому випадку буде залишатися відкритою, а маленькі деталі для підкреслення стану головного героя, або одна значна деталь, себто «макгафін», який буде виднітися впродовж усього хронометражу, додасть до історії неабияку «фішку».

Втім, я вважаю, що все мною перечислене, можна показати в рамках класичної фабули, де події розвиваються в хронологічному порядку. Тому я не бачу сенсу зациклюватися саме на цьому типі сюжету, тільки тому, що в ньому присутня нелінійність. Тому, розглянемо архісюжет.

Архісюжет в одній кімнаті

Використання архісюжету, дасть нам більше можливостей написати цікаву історію, адже, як ми вже з вами з’ясували, використання антисюжету вводить нас в одну логічну концепцію історії. Однак у випадку з архісюжетом, або мінісюжетом, ми можемо розправити крила та подивитися на інші концепти історії, які можна використати в рамках уже хронологічної повісті. Зокрема, нам потрібно придумати концепт, під який можна вводити майже будь-який конфлікт.

Ми вже визначилися, що наша історія має давати помірну кількість інформації, у слушний момент, у протилежному випадку, історія буде не цікавою. Однак, якщо ми вирішимо розповісти головний конфлікт у нашій історії в першому акті, то в будь-якому випадку, потрібно притримати щось на десерт. В обох випадках, історія буде розвиватися до певної точки в історії, де все ускладнення, або вирішиться. Тільки ця пряма зростальна лінія, яка з першого по третій акт буде підійматися вверх, ця парадигма, працює, як з ускладненням ситуації, так і з її вирішенням. Нам у будь-якому випадку потрібно дійти до кульмінації, після якого почнеться катарсис, який незалежно від кульмінації буде йти на спад. Звісно, у рамках «класичної триактної парадигми» Це можна наочно побачити на цій фотокартці.

Поміркуймо, як буде виглядати перший акт у нашій історії.

Акт I (початок)

Найголовніший, та найінформативніший перший акт, дає нам змогу ознайомитися з оточенням та з головним героєм. Те, що ми покажемо в першому акті, буде супроводом до другого акту, який у купі з першим повинен привести нас до останнього третього акту. У першому акті, ми можемо пояснити, що відбувається в історії, але ми не будемо ставити всі карти на стіл. Ми покажемо деякі аспекти, які дадуть узагальнене усвідомлення того, що буде відбуватися в історії. Потрібно дати тільки найбазовішу інформацію, без якої буде неможливо побудувати другий акт. Тобто ми охарактеризуємо конфлікт, а вже в наступних актах будемо давати більш детальну інформацію, яка вже повністю розплющує глядачеві очі на те, що власне відбувається в історії.

Конфлікт у нашій історії може бути практично будь-яким. Герой може боротися проти своїх внутрішніх незгод, або бути жертвою вже зовнішніх незгод. Ілюстрація цих конфліктів повинна показуватися на головному герої, та на його оточенні. Власне, оточення грає дуже важливу роль у побудові конфлікту. Якщо конфлікт внутрішній, то герой буде активним, тобто всю нашу увагу буде концентрувати на собі його особистий конфлікт, тому оточення може бути простим, себто звичайна кімната, яка нічим таким не відрізняється. Однак, не забувайте, що кожен предмет, який знаходиться в кімнаті відіграє свою роль, а з добавленням до історії вищезгаданого «макгафіна», історія набуде власної виразності. Власне, предмети, меблі, стіни, можуть по різному ілюструвати конфлікт, який ви виберете. Тому, на цьому етапі, варто позначити для себе, що з оточення буде відігравати особисту роль у побудові конфлікту.

У протилежному випадку, себто, якщо конфлікт буде зовнішнім, то герой буде пасивним, тобто не буде загострювати увагу тільки на собі. У такому разі, нам варто якомога докладніше пропрацювати оточення, у якому знаходиться головний герой. Якщо ми захочемо вибрати «Людина проти суспільства», то ми повинні показати наслідки цього суспільства на оточенні головного героя, та на самому герої. Власне, це буде відбуватися з усіма зовнішніми конфліктами.

У будь-якому випадку, перший акт ми витратимо на вступ до історії, та на узагальнений показ подій. До кінця першого акту, ми повинні закінчити вступ, та почати загострювати вибраний нами конфлікт. Тому, ми переходимо до другого акту.

Акт II (середина)

Відкривши узагальнені подробиці конфлікту та охарактеризувавши сюжет у першому акті, ми переходимо до другого акту, де вже на стиці другого та третього акту, ми підійдемо до кульмінації. Цей акт показує історію, та все, що в ній відбувається, так би мовити, в усій красі. Тут будуть відбуватися найважливіші події історії, це «м’ясо» нашого сюжету.

Використовуючи інформацію з першого акту та тримаючи в голові третій акт, нам потрібно розв’язати конфлікт. В обох випадках конфлікту, зовнішній чи внутрішній, нам потрібно ускладнити ситуацію. З ускладненням ситуації з’являється цікавість до того, що відбувається в історії, глядачі не знають, що буде відбуватися в розв’язці, тобто в третьому акті, тому, варто добре проробити другий, найголовніший акт у нашій історії. Щоби зробити це більш менш правильно, нам ще в першому акті потрібно вказати невеликі подробиці, які будуть наслідком ускладнення конфлікту в другому акті. У такий спосіб, ми не будемо сильно загострювати увагу на подачі інформації в другому акті, а просто доповнимо те, що було в першому акті, та просто ускладнимо ситуацію. Звісно, нам у будь-якому випадку, потрібно додати якусь нову деталь у другому акті, це робиться двома причинами: по-перше, це додасть зацікавленості в історію. по-друге це розтягне хронометраж, адже кожен добавлений пласт інформації повинен бути поясненням, або залишитися на третій акт, для комічного фіналу нашої історії. Однак, гратися з новою інформацією в другому акті доволі складно, адже вона повинна бути логічною в будь-яких проявах, ми не можемо добитися своєрідного «ex machina» в другому акті, але ми можемо акуратно підвести все до нього. Саме акуратн подача інформації являється хорошим прикладом добре написаної історії. Чим важкіша проблема, чим красивіше вона розв’язана, тим краще стає якість історії. Тому, ретельно обміркуйте, яким чином подаватиметься ваша інформація і якщо вона буде правильно інтерпретована в історії, то все буде грати без фальшу.

Зрозумівши, що для ускладнення історії нам потрібно правильно використовувати інформацію, яка буде плавно підводити нас до кульмінації, зокрема ця інформація може бути закладена в перший акт, або логічно доданий у другий акт. Ми з вами дійшли до кульмінації. Однак, найважче ще попереду. Нам потрібно правильно завершити нашу історію, зокрема продумати катарсис та кінцівку. Це ми зробимо в останньому третьому акті.

Акт III (фінал)

Сконструювання хорошого фіналу залишить приємний присмак після картини. Нам потрібно написати його в такий спосіб, аби все незакінченим у нашій історії, прийшло до свого логічного завершення. Однак, нам завжди потрібно виходити саме з ідеї вашої історії, щоби, власне сформувати її логічне завершення, адже фінал базується не на конфлікті, а на його наслідках. Не на сюжеті, а на наслідках сюжету. Ми беремо все те, що ми описували в історії й робимо з цього висновки. Власне, висновки полягають більше на наше усвідомлення завершення історії, у перемішку з усім, що ми показали раніше.

Зокрема ми розуміємо, що шлях, через який пройшов герой мусить закінчитися добре, то відповідно до цього ми пишемо фінал, але як я вже говорив раніше, у сценарії все повинно працювати логічно, тому, якщо ви не бачите сенсу в тому, щоби закінчити історію добре, або якщо до цього не було ранніх передумов, то варто використати альтернативну версію фіналу. Тут варто зауважити, що фінал це невіддільна частина всієї історії, тому навіть якщо ви хочете зробити фінал непередбачуваним, то ця непередбачуваність однаково має відштовхуватися від основної історії. Хорошим прикладом використання такого роду фіналу, можна побачити в «Бійцівському клубі» та в деяких фільмах Нолана.

Однак, проблематика такого роду фіналу полягає в тому, що якщо ви вже один раз побачили переломний момент у фільмі, то другий раз цей фільм вам покажеться трішки нудним, адже ви вже знаєте розв’язку основного конфлікту. Однак, якщо судити з такої точки зору, то кожен фільм, який ви переглянули більш ніж один раз буде здаватися нудним, бо ви вже заздалегідь знаєте не тільки конфлікт історії, а і його розв’язку. Однак, якщо фільм працює тільки заради того, щоби вас здивувати, і більше не презентує для вас ніякої цінності, то велика ймовірність того, що цей фільм ви не захочете передивлятися більше аніж фільм, який дотримується класичного типу розв’язки, бо фільм не базується тільки на цьому.

Вибір залишається в наступному, а саме в тому, який тип фіналу нам вибрати? Я маю на увазі два типи фіналу. Замкнутий, де всі крапки поставленні над «і», усі непорозуміння стали зрозумілі, та всі зброї, які не вистрілили, врешті решт вистрілюють. Натомість є відкрита кінцівка, де ми задаємо одне велике питання глядачу, який буде намагатися дати пояснення кінцівці. Такий тип кінцівки, себто відкритий, буде досить-таки пропорційно вписуватися в сценарій, дії якого відбуваються в одній кімнаті. Ми не маємо при собі великий багаж інструментів із якими можна гратися в рамках однієї кімнати, тому використання відкритої кінцівки додасть ще один інструмент до нашого багажу. Отже, наша історія залишить у голові глядача слід і як для історії, яка не сильно різноманітна на локації, я гадаю, що це буде правильне рішення. Однак, тут ми також можемо потрапити в проблематичну ситуацію, адже якщо ми не сформулюємо наш сюжет рівномірно, то ми в такому разі будемо працювати на фінал картини, у такому випадку людям запам’ятається лише фінал історії.

У нас є вибір, робити кінцівку замкнуту, де все буде працювати на історію, чи робити відкриту кінцівку, де все буде працювати на фінал картини?

Відповідь на це питання можете дати тільки ви, адже тільки ви знайте історію, яку хочете роповісти. Зважте всі за і проти і зробіть висновки. Я можу тільки додати фотографію Тоні Сопрано з останньої серії «Клану Сопрано».

Висновок

Використання цих доктрин допоможе вам написати не тільки сценарій у рамках однієї кімнати, а і сценарій загалом. Звісно, є ще дуже багато нюансів, які не були враховані при написанні цього тексту, адже для того, щоб охопити всі аспекти сценарного майстерства, треба ознайомлюватися з відповідною літературою, яка допоможе розібратися в більш-менш усіх нюансах.

Ми пройшлися за загальними правилами повісті та зрозуміли, що буде доречно використовувати в сценарії в рамках однієї кімнати. Для більшого розуміння того, як правильно написати історії, рекомендую ознайомитися з цими книгами:

«Історія на мільйон доларів» — Роберт Маккі
«Врятуйте котика!» — Блейк Снайдер
«Анатомія історії» — Трубі Джон.

Редактор: Стілтеж