Хто такі Антигерої

Антигерой — головний герой у драматичному чи оповідальному творі, характеризується браком традиційних героїчних якостей, таких як ідеалізм, мужність та моральність. Однак це не змінює той факт, що антигерої можуть інколи вчиняти правильні речі, часто діючи насамперед із власної цікавості.

Якщо вірити Джорджу Стейнеру, то одним із ранніх антигероїв був Терсіт із поем Гомера. Аналогічно як і в давньогрецькому театрі, римській сатирі та ренесансовій літературі, зокрема «Дон Кіхот» та крутійські романи.

Словник Мерріам-Вебстер говорить, що термін «антигерой» уперше використали ще в 1714 році, з’явившись у таких творах, як «Племінник Рамо» в 18 столітті. Також можна провести паралелі з байронічним героєм.

Літературний романтизм у 19 столітті допоміг популяризувати нові форми антигероя, такі як готичний подвійник. Зрештою, антигерой став формою соціальної критики, явищем, яке часто асоціюється з неназваним головним героєм у «Записках із Підпілля» Достоєвського.
Цей рух вказував на літературну зміну героїчного етосу від феодального аристократа до міського демократа, як і перехід від епічного до іронічного наративу.

Феномен антигероя був примітний на початку двадцятого століття екзистенціалістами, зокрема Кафка та його «Перевтілення», «Нудота» Сартра і «Сторонній» Камю. Головний герой у цих творах — нерішучий персонаж, який пливе через своє життя і відзначається відчаєм, нудьгою та відчуженням.

У кіно антигероїв можна побачити в «нуарі», зокрема «Подвійна страховка» Вайлдера та «Ніч і місто» Дассена. На початку двадцять першого століття, коли відбувся «золотий вік телебачення» антигероїчні або морально неоднозначні герої є відомими в таких серіалах, як «Клан Сопрано», «Божевільні», «Пуститися берега», «Імперія», «Чорний список» та «Гра престолів».