МаніфестКіноАналіз фільмів про війну, без війни, з війною. Що їх об’єднує?

Аналіз фільмів про війну, без війни, з війною. Що їх об’єднує?

Український кінематограф росте. З’являються все більше й більше україномовних картин, які не викликають у глядача сміх, крінж та бажання покинути зал. З’являються фільми, після яких у тебе зростає відчуття журливості. Особисто для мене це відчуття добре передали такі фільми як «Атлантида», «Донбас» та «Додому». При перегляді кожного з цих фільмів я помітив декілька закономірностей, які об’єднують ці картини та добре показують як автори досягли меланхолійного настрою у своїх роботах. Однак, в цих фільмах я помітив декілька проблем, які пов’язані як і зі схожістю, так і з якістю картин (сценарій, режисесура). Варто також зазначити, що я буду говорити про ці фільми не уникаючи сюжету, адже кожен із цих фільмів по-різному підходить до сторітелінґу, про що теж варто поговорити. Тому, без зайвих слів, розпочнемо.

Сценарні паралелі

Якщо брати ці фільми загалом і дивитися на якість історії, то можна виділити два ключових аспекти, які використовуються у всіх трьох фільмах та на яких будується фабула сюжету. Говорю я про так звану «рушницю Чехова», яка мовить про те, що «якщо рушницю повісили в першому акті, то в останньому вона повинна вистрілити». Іншими словами, якщо ви бачите якісь аспект, деталь у сюжеті, або цілий кусок сюжету, якій працює ні на що, то найімовірніше що сценарист не впорався із завданням добре донести історію. Тут також варто зазначити, що аби «чехвіська рушниця» спрацювала, потрібно щоби цінність, глубина, наповненість деталі які використовуються, як «повішена рушниця», спрацювала так, щоби глядач, який дивиться за тим, як ця рушниця вистрілює, розумів, що вона там була ненавмисно й не тільки виправдовує якісь хід сюжету, а й цілком відповідає на питання: «чому ця рушниця вистрілила саме в цей момент?». Власне, тут ми підходимо до використанням цього прийому у всіх трьох фільмах. Давайте розглянемо як цей прийом використали автори фільму «Додому».

Кадр з фільму «Додому»

Фільм «Додому» Алієва Нарімана насичений «Чехівськими рушницями». Деякі з них працюють дуже добре. Як, наприклад, у фінальній сцені, де батько із сином йдуть в пустелі й син, який тягне свого покійного старшого брата (якого вони мусять ховати за традиціями їхнього народу), викрикує декілька раз уривок із мусульманської книги пророків. Цей момент хороший тим, що можна провести паралелі, позаяк цей уривок чути декілька разів у стрічці й кожен раз він працював по-своєму.

Перший раз він лунає на середині фільму, коли батько молодшого сина, який подоружуав упродовж всього фільму, не був готовий до подорожі, так і до прийняття батькових моральних підвалин, які були пов’язані із віросповіданням батька, до яких, прогресивний син ставився з прискіпливістю. Уже ближче до фіналу стрічки, син усе сильніше розуміє не тільки батька, а і його мораль і приймає її. Власне, коли слова із книги пророка Магомета, лунають із вуст сина, то в них закладений уже зовсім інші страхи й переживання, ніж які були до цього, коли ми чули той самий уривок. Тому цей момент був одним із найсильніших у картині.

Кадр з фільму «Додому»

Проте, у фільмі є одна рушниця, яка вистрілює не так, як хотілося би. Мова йде про запальничку. Запальничка ця з’являється декілька разів у фільмі, загалом коли в головних героїв виникають якісь труднощі на шляху додому. Здебільшого, її тримає син. Важко зрозуміти для чого ця запальничка там потрібна, якщо для того, щоби передати емоційний стан сина, себто його душевну неврівновагу, то тоді навіщо момент, де син показує батьку, як він майстерно з нею керується. Звісно, я розумію, що в цьому моменті запальничка стає своєрідним зв’язком між сином і батьком. Однак усі моменти, де її показують свідчили про те, що запальничка має щось означати, її кінцева ціль повинна бути радше духовною, аніж практичною.

Згодом, коли герої приїхали до кордону з Кримом, батька відводять до головонокомандувача митниці, де його відраховують за те, що він привіз труп свого старшого сина без потрібних на це документів. Ситуація ускладнюється і здається виходу з неї немає. Проте тут нам і пригодилася запальничка, яку син кидає в кущі щоби вони загорілися й увага охоронців примкнулася до полум’я, у той час як син і батько тікають із місця подій і їдуть у Крим.

Власне з цього можна зробити висновок, що запальничка, яка щось означає, була добавлена в сюжет тільки заради того, щоб у певний момент героям вдалося втекти. Не можу сказати, що це натянуто, і не можу сказати, що це погане вирішення ситуації. Однак до цієї запальнички було прикуто надто багато уваги, щоби вона послужила тільки інструментом для того, щоби героям вдалося втекти, якщо би цю запальничку показали один або два рази в короткий період часу, то момент із їхньою втечею за допомогою запальнички можна було би порахувати дуже навіть хорошим рішенням. Проте через неправильне акцентування уваги на цій деталі і придання їй квазіглибини, я схильний вважати, що ця рушниця вистрілила не так як могла би.

Враховуючи навіть цей факт, я не можу сказати, що фільм мені не сподобався, я можу з упевненістю сказати, що фільм «Додому» виявився найкращим фільмом з усієї трійці, адже в ньому я знайшов менше проблем, ніж наприклад у фільмі «Атлантида».

Кадр з фільму «Атлантида»

Фільм «Атлантида» Валентина Васяновича на моє розчарування виявився доволі слабким. Основною проблемою став сценарій цього фільму, у якому є безліч дрібних та не зовсім проблем. Першою із цих проблем став сюжет фільму, а точніше те, як він розвивається. Експозиція, себто подача інформації в цьому фільмі працює трішки інакше через те, що сама стрічка, а точніше всі сцени у фільмі зняті одним дублем із малою кількістю перебивок. Це досить важкий стиль повісті при якому дуже важко не заскучати за переглядом картини. Наразі цей стиль частіше всього використовує Ніколас Віндінґ Рефн та Рой Андерссон. Останній спромігся досягти ідеального балансу в цьому, створюючи дуже хороші мізансцени, завдяки яким у статичному кадрі практично завжди присутня динаміка, як наприклад у його «Пісні з другого поверху».

Перше з чим фільм «Атлантида» не впорався це з правельною побудовою динаміки та подачею інформації. У цьому фільмі є дуже багато сцен, які можна вирізати або скоротити. Наприклад сцена, де головний герой купається в ковші екскаватора. Важко сказати, що ця сцена говорить нам про щось інше аніж те, що головний герой вирішив покупатися в лаві. Моя думка щодо цього відштовхується тільки від загальної фабули історії, де умовна сцена А, та інформація з неї працює на умовну сцену Б і таке інше. Сцена з ковшом працює не як А й тим більше не як Б. Власне звідси виникає питання — навіщо ця сцена потрібна?

Треба також враховувати те, що ця сцена, як і всі попередні зняті одним дублем, тому у вас може виникнути велике бажання перемотати цю сцену, адже вона досить затянута й не дає нам нової інформації, крім тої, що головний герой освіжився в ковші екскаватора.

Кадр з фільму «Атлантида»

Для кращого підкреслення меланхолічного стану картини, автори фільму прийняли рішення добавити нотки антиутопії, головною ноткою став завод, де до якогось періоду часу працював головний герой. Власне перед тим, як головного героя разом з усіма робітниками звільнили, лунає промова від керівника цієї фабрики. Промова ця показується в досить дивній формі, власне як це відбувалося можна побачити на картинці вище. Для знавців антиутопії «1984» зразу стає очевидно, що ця сцена у фільмі відсилає нас до подібного моменту в книзі, а саме до «двохвилинки ненависті», де так само на великому екрані лунає агітаційна промова, де говориться про ворогів Океанії та сакралізація Старшого Брата. Загалом, цей момент у книзі показує пропаганду, де тоталітаризм та віра в старшого брата стала новою вірою, сенсом існування для пролетарія.

Провівши паралелі зі сценою, яка показується у фільмі, я прийшов до засновку, що автори стрічки або не зрозуміли посил у книзі, або зробили «чисту відсилку», адже промова у фільмі аж ніяк не показує пропаганду й тим більше не подібна на «двохвилинку ненависті» в тому ключі, у якому це є в книзі, а керівник заводу аж ніяк не подібний на той образ, якій фігурував у книзі.

Постер фільму «Атлантида»

Фільм починається з кадру, який знятий на тепловізор, де двоє солдат закопують мертвого солдата. Уже під кінець фільму, ми бачимо як головний герой та його дівчина сидять на ліжку після гарячого злиття та говорять про свої відчуття. Через декілька секунд вмикається телевізор. Цей «фінальний меседж» показує що герої фільму — мертві, не фізично але морально. Це пояснює не тільки меланхолічний стан картини, а й чому герої завжди говорять монотонно й на їхніх обличчях майже немає емоцій. Цей момент у фільмі був і справді сильним, це дуже хороше використання чеховської зброї, де наче весь фільм, та його сенс були вкладені в цей момент у фіналі. Окрім цього, автори стрічки добре підводять до цього моменту, де головний герой упродовж усього картини подорожує по «мертвій землі» й де вже блище до фіналу, одна панянка, яку він врятував раніше, розказує йому, що ця земля отруєна й дає головному герою шанс поїхати звідти. Однак головний герой відмовляється, аргументуючи це тим, що він не дарма за цю землю воював. Втім, як і головний герой та і його подруга розуміють, що ця земля вже давно нікому не потрібна, проте вони однаково залишаються на ній.

Сенс «Атлантиди» можна назвати найсильнішою рисою картини. Однак, через низку інших проблем про які ми ще поговоримо пізніше, та на моє розчарування слабкий сценарій, я не можу назвати цей фільм дуже хорошим. Для мене «Атлантида» знаходиться на рівні середнього. Втім, є ще один фільм, який знаходиться на приблизно схожих позиціях, або навіть трішки вище. Мова йде про фільм «Донбас».

Кадр з фільму «Донбас»

Фільм «Донбас» Сергія Лозниці розповідає про «справжні» події, які відбувалися на Донбасі. Сценарій будується тринадцятьма епізодами, які по-різному впливають на ваше сприйняття подій. Однак основну ідею фільму, як і у випадку з «Атлантидою», показують завдяки першим і останнім кадрам, які або доповнюють своє значення впродовж перегляду картини, або підкреслюють основну ідею. «Донбас» у цьому плані використовує досить цікавий прийом. Суть у тому, що в перших кадрах нам показують найманих людей, які виступають у ролі очевидців на місці подій, для того щоби сказати те, що їм сказали сказати для міських новин. В останній сцені їх вбивають і вони самі стають новиною, де очевидці розповідають про них сфабриковану новину, виходить замкнуте коло, яке власне й закриває фільм.

Протягом усього фільму нам показували історії в які важко було повірити з першого разу, вони більше нагадували карикатури на події але точно не справжні події. Власне, коли глядач усвідомлює, що відбувалося на окупованих територіях, для нього останні кадри не здаються вже такими екстравагантними, тобто коли ми вражалися при перегляді першої половини фільму, пізніше ми вже менше почали дивуватися й разом із фільмом занурювалися все в більшу меланхолію. Тому події, які нам показують уже у фіналі картини, додають і підводять до логічного завершення наше сприйняття картини, говорячи нам досить сумним тоном — це просто ще один день у самопроголошеній квазідержаві. Тому враження вибудовуються завдяки послідовності подій, які дають нам той емоційний відгук, який повністю підреслиться й доповниться у фіналі завдяки новій інформації, яка ілюструється вбивствами найманих людей.

Однак через те, що фільм зібраний із купи епізодів, нам не вдається
зосередитися на якомусь одному персонажі, який би був провідником в усьому фільмі. Натомість, у нас є безліч персонажів, які відіграють різні ролі, у різних подіях. Стрічка не намагається примкнути глядача до однієї конкретної події, чи одного конкретного персонажа, фільм є набором подій та персонажів. З чого можна зробити висновок, що фільм працює тільки на те, щоби показати глядачу події, які власне доповнюють своє значення впродовж перегляду картини, або підкреслюють основну ідею через фінал картини.

Через те, що структура історії побудована у такий спосіб, де всі персонажі в будь-який випадку другорядні, а головний герой цього фільму є сам Донбас, то виникає досить цікава проблема — як досягти найвищого рівня повісті використовуючи фабулу цієї картини? Власне зробити це досить важко, якщо ще не брати за увагу те, що цей фільм розповідає справжні історії. Не можна сказати. що цей фільм розповідає їх доцільно, але не можна сказати, що він повністю їх переписує. Тому через те, що цей фільм стає заручником власної ідеї, історії які розповідаються у стрічці важко збагатити, або наповнити чимось ще. Тому сценарій цього фільму знаходиться не на найвищому, але й не на найнищому рівні.

Кадр з фільму «Донбас»

Оцінка картин

Щоб розповісти історію належним чином та передати її атмосферу, потрібно добре обдумати як і операторські так і режисерські аспекти для кращого перенесення історії на екран. Кожен із цих фільмів, як ми вже зрозуміли, об’єднує їхня меланхолійність, щоби краще передати цю емоцію, автори фільмів вирішили вдатися до старих, але робочих прийомів, таких як довгі плани/сцени, нейтральний колір та беземоційні вирази обличчя, які мають передавати беземоційний (подавлений) стан.

«Додому» виконує всі три завдання належним чином. Пов’язано це насамперед з добре продуманим сценарієм, який хоча й іноді просідає, однак дає чітке поняття мотивацій героїв та події, які відбуваються з героями важко назвати натянутими, тобто подією заради події, усе відбувається більш-менш логічно й обдумано. З цього витікає досить проста думка — якщо сценарій поганий, ніякій режисер його не врятує. У випадку з фільмом Алієва Нарімана, у нас є досить непоганий сценарій із досить непоганою режисерською та операторсткою роботою, де сцени органічно перетікають одне в одну. Одне із ключових завдань, як режисера так і оператора це донести до глядача ту інформацію, яка потрібна глядачу для поняття історії та її аспектів. Як у свій час говорив Ґодар, у кіно є видима й невидима сторона. Одна з цих сторін, видима, володіє радже технічними аспектами, як наприклад «Чехівська рушниця» про яку ми говорили раніше. Тобто фільм розповідає історію використовуючи тільки загально доступні прийоми. Якість використання цих прийомів прослідковується у всіх галузях кіно, від сценарного до режисерського. Використання прийомів у картині «Додому» можна назвати хорошими, не більше не менше.

Невидима сторона картини, себто її посил, сенс, меседж розкривається досить простим чином, через використання «чехівської зброї», якої у фільмі достатньо. Загалом, фільми які побудовані тільки на рушницях, як наприклад «Джокер» не можна назвати чимось більшим аніж хорошими. Тому що невидима сторона картини, або як би сказав Ходоровський — душа фільму, розкривається знову ж таки через сценарні прийоми (техніку). Аби краще зрозуміти, що таке душа у фільмах, варто просто переглянути фільм «Тіні забутих предків», який піднісся над усіма технічними аспектами в кіно й ширяє в небесах, а точніше на рівні, де є душа картини. Ця душа у фільмах і є показником геніальності режисера, сценариста, оператора тощо. Її можна побачити як і в «Дзеркало» Тарковського, так і в «Джанґо вільний» Тарантіно.

У питанні видимих та невидимих сторін у кіно є дуже багато водних моментів. При належному використанні технічних аспектів можна досягти хорошо рівня показу душі фільму, як це наприклад зробив Інґмар Берґман у фільмі «Сором». Усе залежить від продуманості сценарію, та майстерності авторів картини розповісти історію на найвищому рівні. Тому стрічка «Додому» впоралася з цим непогано, але через бракування глибини (душі) у фільмі та черезмірне використання саме технічної сторони повісті, не можна назвати цей фільм чимось більшим ніж просто хорошим.

Кадр з фільму «Додому»

«Донбас» є досить цікавим фільмом, як і з технічного так і зі сценарного боку. Стрчка цікава насамперед тим, що він працює на ідею, тобто кожна сцена підводить або підкреслює основу ідею картини, яка повністю відкривається у фіналі. Це досить цікавий тип повісті у якому важко працювати, адже розповісти історію використовуючи виключно технічні прийоми буде досить важко, тут потрібно дивитися на метр глибше. Такі фільми в народі називаються артхаусом, де під час перегляду картини можна побачити кадри/сцени, які працюють виключно на ідею та іноді можуть виглядати зайвими через банальне не бачення практичного (технічного) використання цих кадрів упродовж картини. Тобто де умовна сцена А не працює на умовну сцену Б. Ці сцени працюють виключно на ідею картини. Це як збирати пазл, щоби врешті решт-вийшла ціла картина. Такі фільми як «Свята Гора», «Голова-гумка», «Вісім з половиною» або «Дзеркало» працюють за таким принципом, себто на ідею.

Однак фільм «Донбас» показує події, які трапилися на Донбасі радше для підкреслення ідеї, але не для її побудови. З перших хвилин нам зрозуміло, яку ідею хоче продемонструвати картина, та яку ідею він хоче донести. Пізніше відбувається підкреслення ідеї та доведення її до логічного завершення у фіналі стрічки. Тобто ми вже зібрали пазл та просто споглядаємо світлину, готову картину. Цікавість, яку ми проявляємо до подій у фільмі пов’язана з нашим незнанням того, що нас очікує далі, через це фільм досить добре тримає глядача на гачку. Однак цього би не трапилося завляки постановці картини та операторської роботи.

Особливо добре це показано в декількох моментах. У сцені з машиною, яку позичили й не хотіли віддавати. У сцені побиття українського солдата, та в сцені з весіллям. Ці сцени примітні перш за все тим, як вони доносять інформацію до глядача — повільно і стримано. Камера націлена на клаптик інформації, яку вона повинна донести до глядача в той самий момент та через здебільшого ручну зйомку, з’являється ефект документалістики. Хорошим показником режисерської роботи є сцена весілля, а точніше те, як вона поставлена. У цій сцені камера знову ручна і все знято наче одним дублем. Хореографія, а точніше синхронність дій, які плавно переливають одне з одного можна назвати дуже навіть хорошою постановкою. Зауважте, у цій сцені зібрано дуже багато людей, які мають виконати певну дію в певний момент, при тому не забути про камеру, яка рухається зі своєю швидкістю. Власне вся ця синхронність дій і робить цю сцену добре поставленою. Таких сцен у фільмі досить багато, тому з режисерського та операторського боку цей фільм виявився найсильнішим.

Кадр з фільму «Донбас»

«Атлантида» як і два попередні фільми наділені довгими сценами/дублями, нейтральним кольором, та спробою акторів зіграти українську журбу. Однак цей фільм впорався з цим гірше за два попередні. Справа в тому, що режисер Валентин Васянович, він і оператор, вирішив використовувати здебільшого статичні кадри в довгих дублях/сценах. Інформаційне наповнення цих сцен, та їхній темп — досить повільний. А через радше технічний вид сценарію фільм не можна назвати сильним, окрім хіба що фінального меседжу, який у цій стрічці будується та поводиться до логічного завершення наприкінці картини. Сценарні нюанси цього фільму вже були обговорені в першому розділі, зараз хотілося б поговорити про роботу режисера.

Власне як було згадано раніше, фільм побудованих здебільшого на статичних дублях/сценах. Проблема довгого статичного кадру полягає у важкості експозиційного наповнення. Раніше згаданий Рой Андерссон працює в подібному стилі, однак суміш інформаційного наповнення та динаміки в його сценах значно краще влаштовані, варто також не забувати, що його фільми зібрані із декількох історій, через це ми кожного разу знайомимося з новими обставинами, що і тримає глядача на гачку. Власне суміш із хорошого інформаційного наповнення, як і динаміка та темп сцени не дає глядачеві засмучувати. В Атлантиді є досить мало сцен, де присутньо достатньо інформаційного наповнення, що робить фільм місцями нудним.

Наприклад сцена, де головний герої допомагає розкопувати трупи солдатів не є інформаційно збагаченим. Ми як глядачі вже з перших секунд цієї сцени розуміємо, що в ній робиться, адже раніше один із персонажів, а точніше жінка розповіла нам чим вона займається, а пізніше, у морзі, нам ретельно показали, що входить у її роботу. Тому в сцені з розкопкою трупів, ми вже знаємо, які дії будуть відбуватися в цій сцені, адже раніше нам про це розповіли та приблизно показали як це відбувається. Досить іронічно виходить зважаючи на те, що саме цю сцену показували як промо до фільму й у тому випадку за нею було цікаво спостерігати, тому що ми не мали достатньої інформації для розуміння події в цій сцені.

Все ж сцену з розкопкою можна було зробити цікавою вже в самому фільмі. Для цього потрібно змінити весь концепт картини, себто використовувати не довгі, статичні сцени, а сцени з великою кількістю дублів для кращого вибудовування динаміки та експозиційного збагачення сцени, яке би відбувалося послідовно. Тобто замість того щоби показувати все зразу, можна було показувати все послідовно. Власне моментів, де можна би було запровадити саме такий тип повісті у фільмі — досить багато. Втім, як йшлося в мові раніше, якщо сценарій слабкий, ніякий режисер його не врятує.

Плюс ще полягає в непримітній сюжетній лінії з іноземкою, а точніше те, як уся ця лінія побудована. По-перше, головний герой приходить до своєї старої квартири, глядач цього не підозрює до певного моменту, тому зацікавленість у цій сцені вже є завдяки недоговорюванні. Уже пізніше ми чуємо вибух, прибігає головний герой та рятує потерпівших, у той момент ми не знаємо, кого він врятував, але знову ж таки через нерозуміння того, що відбувається, нам також цікаво спостерігати за тим, що відбувається. Через декілька епізодів, у сцені розмови в машині, нам стає зрозуміло, що герой врятував іноземку, яка йому хоче віддячити роботою за кордоном, від якої головний герой відмовляється аргументуючи це тим, що він не дарма за цю землю воював. У рамках тільки однієї сцени закривається одна сюжетна арка та підводиться до головного меседжу картини. Ця сюжетна лінія, та зокрема діалог у машині використовують як і недоговореність, через що нам цікаво за цим спостерігати, так і інформаційне наповнення, через що навіть статична довга сцена вже не здається такою довгою.

Однак, таких сцен у фільмі досить мало, крім того фільму не вистачає хорошої акторської гри та кращої постанови сцен, ну і звісно кращого сценарію з більшим інформаційним наповненням, та якій би не працював здебільшого на технічній повісті. З огляду на все вищесказане, цей фільм виявився найслабшим з усіх трьох.

Кадр з фільму «Атлантида»

Підсумовуючи

Була проведена паралель між трьома фільмами аби показати як фільми по-різному підходять до однієї теми та що об’єднує ці фільми на сценарному, режисерському, візуальному рівні. Аналіз того, як фільми використовують один і тим самим сценарним прийомом із різною метою для подачі основної ідеї картини. Була також згадана тема технічних та ідейних сценаріїв та спроба оцінити стрічку відштовхуючись від цих теорій. Крім того були названі переваги кожного з цих фільмів, які їхні недоліки, зокрема те, як кожен із фільмів справляються зі своїм завданням, розповісти про воєнний конфлікт в Україні.

Згадані фільми:

  • «Додому», реж. Алієв Наріман
  • «Атлантида», реж. Валентин Васянович
  • «Донбас», реж. Сергій Лозниця
  • «Пісні з другого поверху», реж. Рой Андерссон
  • «Тіні забутих предків», реж. Сергій Параджанов
  • «Дзеркало», реж. Андрій Тарковський
  • «Джанґо вільний», реж. Квентін Тарантіно
  • «Сором», реж. Інґмар Берґман
  • «Свята Гора», реж. Алехандро Ходоровський
  • «Голова-гумка», реж. Девід Лінч
  • «Вісім з половиною», реж. Федеріко Фелліні.

Редактор: Стілтеж

4.5 4 голосів
Рейтинг статті
Підписатися
Сповістити про
guest
0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі

Хочете підтримати проєкт? Це просто!

Не соромтеся, ставайте нашими патреонами оформивши щомісячний платіж. Це допоможе спільноті не тільки триматися на плаву, а й мчати вперед на всіх вітрилах.

Розробка та підтримка — «Олександр Кіншов». З будь-яких питань — manifest.in.ua@gmail.com

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Придбати рекламу

Доброго дня, мене звуть Олександр Кіншов і я відповідаю в спільноті за комунікації. Залиште заявку і я допоможу вам зконтактувати з обраним автором для інтеграції. Також я зможу запропонувати вам альтернативи та пакетні пропозиції. Це безкоштовно, рекламодавець платить тільки за рекламну інтеграцію.

Ви можете зв’язатися зі мною зручним для вас способом:

Або ж залишити заявку і я сам вам напишу.