Про мистецтво і квадрати. Як намалювати ду-у-уже рівне коло?

Привіт, поціновувачі Альбрехта Дюрера, Рафаэля і Тициана. Я знав і вірив, що така, зацікавлена заголовком, людина як ти обов’язково зайде перечитати цей пост.

І звісно ж, починаючи з великого, хочу запитати тебе (це допоможе в майбутньому розмірковуванні):

Що ти думаєш про цю, маловідому, картину Леонардо да Вінчі?

Абстрагуйся, зосередься… відірвись від текстів і просто проговори наскільки вона тобі подобається?!

Хм. Дуже цікаво… Я так і знав, що ти в курсі що це робота зовсім не Леонардо, а Рафаеля «Афінська школа». До чого я веду? Недавно, я став учасником однієї дискусії про мистецтво і був щиро здивований діалогом. Я почув масу стереотипних висловлювань, що й надихнуло мене написати ці роздуми.

Отож, промочивши ромом горло, почнімо.

Я зовсім не мав на меті образити твої знання митців, коли запропонував оцінити картину зовсім іншого автора, а хотів показати тобі, що означає реалізм, а конкретніше реалістичне мистецтво. Адже реалізм і направлений на те, щоб максимально правдиво зобразити світ. Звісно великі знавці зможуть знайти різницю, стиль і манеру і відрізнити найбільш схожих авторів, але не ми з тобою.
Реалізм — це саме те, чим займаються в університетах.

Ніхто, будьте певні, не вивчає п’ять довгих років як намалювати ідеально рівне коло. Нема такого предмету, нема такого завдання… Хіба що якісь додаткові вправи але це не точно.

І взагалі хто сказав таку дурню, що мистецтво прагне ідеальних форм намальованих від руки? Мистецтво, не ставить таких задач. Хочеш рівне коло, візьми циркуль, і не нуди.

Отож саме до реалізму і прямують студенти вишів малюючи натюрморти, портрети та пейзажі, вивчають правила композиції та кольорознавство. Виникають питання:

Чого я бачу на виставках, не ідеально підмальовані жіночі груди, а якийсь набір геометричних фігур?

Чому творці малюють якусь ахінею якщо вміють малювати наближено до реальності?

Відповідь дуже проста — криза. Так, коли в світ прийшла фотографія, задача відображати світ з максимальною реалістичність стала, непотрібною. Саме в цей час і з’являється купа напрямків в мистецтві, а флагманом всьому цьому став квадрат намальований Казимиром Малевичем, який заявив:

«Фарба більше не інструмент, фарба — це вже об’єкт мистецтва».

О боги, ти таки помилявся, квадрат Малевича цінний не тим, що він ідеально рівний… він не рівний, живи з цим!

Отож, протест, у вигляді квадрата чорного кольору, дав початку новому враженню художників. Новому діалогу між глядачем і витвором мистецтва. Початок нових форм вираження та пошуку слів у вигляді кольору, форми, текстури.

Вибач, що зруйнував твій хиткий світ розуміння квадратів за мільйон доларів. Не хочу тебе засмучувати, але це тільки «піксель на моніторі» я говорю тільки про візуальне мистецтво, а є ще музика, хореографія, архітектура… Ох-ох…

Поки ти розглядаєш надреалістичну роботу Сальвадора Далі «Перлина» де, безумовно, головний портрет, я наголошую на тому, що мистецтво, творчість та ремесло зовсім різні поняття, але про це в наступних історіях.